Словник української мови (1927)/коваль
| ◀ ковалівна | Словник української мови К коваль |
ковальний ▶ |
|
Кова́ль, ля́, м. 1) Кузнец. У кузні коваль, забувши про залізо в горні, балакав з хуторянами про чорну раду. К. ЧР. Коваль коня кує, а жаба і собі ногу дає. Ном. № 2548. *Ковалі́ кую́ть. Оторопь берет. Ждемо (генерала). Кажу я до писаря: «кують у мене ковалі». Кон. II. 28. 2) Холо́дний кова́ль. Слесарь. Жінка старого холодного коваля. Стор. МПр. 155. 3) Название отца новорожденного (на крестинах). Мил. 24. 4) Название плохого в ходу вола. КС. 1898. VII. 46. 5) Насек. щелкун, Elater. Вх. Пч. I. 6. 6) = Коваля́к. Вх. Уг. 245. 7) Насек.: таракан. Вх. Уг. 245. 8) Кусок сала, даваемый лучшему гонщику берлин и плотов. Він добре жене — коваля дістане. Любеч. Ум. Кова́лик, кова́льчик. Кова́лики в паністарі́й кую́ть. Страшно. Ном. № 13650.