Словник української мови (1927)/коба
◀ коб | Словник української мови К коба |
кобеля ▶ |
|
Ко́ба, би, ж. 1) Капюшон в верхней одежде (в опанчі́, кобеняку́). Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Здорові! привітався він, скидаючи разом з кобою й шапку. Мир. Пов. I. 115. 2) Рыба: Golio fluviatilis. Вх. Лем. 425. *Ум. Ко́бка. Пир. у., Кон.