Кле́кіт, коту, м. 1) Шум, гам. Вони всі говорили разом, та так голосно, що од того клекоту не було чути ні одного слова. Левиц. Пов. 110. Ішов мимо шинку, слухаю — клекіт, і собі зайшов — коли там лайка така!.. Верхнеднепров. у. *Якісь глухі клекоти доносились до їх. Мирн. Повія. II. 49. 2) Крик орла.