Словник української мови (1927)/клейнити
| ◀ клейгов | Словник української мови К клейнити |
клейно ▶ |
|
Клейни́ти, ню́, ни́ш, гл. Клеймить, налагать клеймо, тавро. Клейнити вівці. Гринч. Щепи у мене клейнеті, — от я й пізнав, хто вкрав у мене п'ять щеп. Волч. у.