Словник української мови (1927)/килим
| ◀ киликати | Словник української мови К килим |
килимарство ▶ |
|
Ки́ли́м, ма, м. 1) Ковер. Будем жити, вино пити, яничара бити, а курені килимами, оксамитом крити. Шевч. 61. 2) Ковровая скатерть. Килимом стіл застеліти. Алв. 12. Стояв стіл під турецьким килимом. К. ЧР. 334. А в тіх наметах все столи стоять, позастилані все килимами. Мет. 338. Ум. Килиме́ць. К. ЧР. 38. Килимо́к.