Словник української мови (1927)/карати
| ◀ каратель | Словник української мови К карати |
каратись ▶ |
|
Кара́ти, ра́ю, єш, гл. Наказывать, карать. Було тобі знати, як Байду карати: було Байді голову істяти. Нп. Доля карає і вельможного, і неможного. Ном. № 1729. Мене, браття, милосердний господь б'є й карає: хлібом і сіллю, скотиною і дитиною. Грин. III. 693. Кого бог кара на світі, то й вони карають. Шевч. 80. Сло́вом кара́ти. Корить, бранить. Він не б'є мене, не лає, він мене словом карає. Мет. 263. На го́рлі кара́ти. Предавать смертной казни. КС. 1885. VII. 448.