Словник української мови (1927)/кара
◀ капщина | Словник української мови К кара |
карабель ▶ |
|
Ка́ра, ри, ж. 1) Наказание. Стоять Гонта з Залізняком, кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись». Шевч. 187. Се кара божа на нас. Мет. 263. *За ка́ру. В наказание. Нічого їсти не дати… за кару… най знає… Борд. І через те за кару тиняються (цигани), мандрують спокон віку по світі. О. Кобил. В нед. 2) Гнев, немилость. А я живу в божій карі: не дав мені господь пари. Мет. 57. Ум. Ка́ронька. Яку б же нам, славним запорожцям, та кароньку дати? Нп.