Словник української мови (1927)/зуб
◀ зт… | Словник української мови З зуб |
зубань ▶ |
|
Зуб, ба, м. 1) Зуб. Добрі ті зуби, що кісіль жують. Посл. А вона тільки зуби зціпила. МВ. II. 38. Адам ззів кисличку, а в нас оскома на зубах. Ном. № 125. Взя́ти на зу́би кого́. Злословить о ком. Вас щось на зуби взяли. Ном. *Зу́би ясни́ти. Зубоскалить. Сл. Яворн. 2) Зуб — часть снаряда: зубец колеса, валька для катанья белья, зуб бороны, ра́ла и пр. МУЕ. III. 17. Шух. I. 154, 228. Чуб. VII. 400. 3) Во́вчі зу́би. а) Название рода писанки. КС. 1891. VI. 379. *б) Зубы мудрости. Сл. Нік. 4) Род песни. Маркев. 34. *5) Род гопака. Сл. Нік. Сопілка зуба затинала. Котл. Ен. I. 19. Ум. Зу́бик, *зубоо́к, зубо́чок.