Словник української мови (1927)/зникати
| ◀ знизувати | Словник української мови З зникати |
зниклий ▶ |
|
Зника́ти, ка́ю, єш, сов. в. зни́к(ну)ти, ну, неш, гл. Исчезать, исчезнуть, пропадать, пропасть. Що гинуть без сліду, що мов сон зникають. К. Досв. 53. Щоб ти не зросло більше — таке і зникло. Ном. № 8713. Удень її не бачили: робила при панії, а ввечері знов зникла. МВ. II. 44. Не знала, чого й куди Василь її дівався; чи на довго він зник; чи вернеться і коли ще то буде. Кв. I. 65. І в той час скирти і клуня зайнялись і зорі зникли. Шевч. 335.