Словник української мови (1927)/земля
| ◀ землечерпний | Словник української мови З земля |
земляк ▶ |
|
Земля́, лі́, ж. 1) Земля. Сирая земля, — ти ж мати моя. Мет. 19. Будь багатий, як земля. Маркев. 4. Де проїдуть — земля горить, кров'ю підпливає. Шевч. 196. На тій землі ростиме инше древо. К. Іов. 18. Зе́млю роби́ти, управля́ти. Обрабатывать землю. Ой там будуть нашими костями землю управляти. Чуб. V. 1004. Уда́рити ли́хом об зе́млю. Забыть горе, оставить печалиться. Козацтво, ударивши лихом об землю, садило гайдука. Стор. М. Пр. 126. *Зе́млю топи́ти. Рекой разливаться, сильно плакать, исходить слезами. Стара моя аж землю топить, відколи сина в москалі забрали. Звен. у., с. Пальчик. Ефр. 2) Земля, страна. Ти, земле турецька, віро бусурменська. Дума. Був у землі Уць чоловік на ймення Іов. К. Іов. 3. Встає шляхецькая земля. Шевч. 131. Виходила до його вся земля. Єв. Мр. I. 5. 3) Земля, земной шар. На місяці, як і на землі, єсть гори та долини. Ком. I. 90. Земля у поясі має 37000 верстов навкруги себе. Ком. I. 16. *4) Край, область. Земля подільська. Ю. Стриж. Ум. Земе́лька, зе́мленька. Гринч. III. 302.