Згуби́ти, блю́, биш, гл. 1) Потерять. Лучче з розумним двічи згубити, як з дурнем раз найти. Пос. 2) Погубить. Ой стій, не топися, марне душу згубиш. Чуб. V. 212. *3) Згуби́ти кінця́. Потерять нить. Баба, згубивши кінця, й собі замовкла. Дн. Чайка.