Словник української мови (1927)/звісно
| ◀ звісний | Словник української мови З звісно |
звістити ▶ |
|
Зві́сно, нар. 1) Известно. Здавна звісно, що він добрий чоловік. 2) Известное дело, конечно. Звісно, чужі люде: хоть і добрі, та не знатимуть. МВ. I. 13. На беседі, вже звісно, попились. Гліб. 43.