Словник української мови (1927)/звірюка
| ◀ звірюватий | Словник української мови З звірюка |
звірючий ▶ |
|
Звірю́ка, ки, ж. 1) Большой зверь. Злодіїв обганяй та гавкай на звірюку. Г.-Арт. (О. 1861. III. 84). Синє море звірюкою то стогне, то виє. Шевч. 49. 2) Животное, зверюшка. Хіба в нас у лісі є якась звірюка? Навіть зайців нема. Крим. Ум. Звірю́чка. Рудч. Ск. I. 22.