Словник української мови (1927)/звичай
| ◀ звичаїтися | Словник української мови З звичай |
звичайненький ▶ |
|
Зви́чай, ча́ю, м. 1) Обычай, обыкновение. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. Чуб. V. 1096. Своїм звича́єм. По обыкновению, по своему обыкновению. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. Єв. Мр. X. 1. 2) Приличие. І дітки звичай знають. Ном. № 2850. Слово неправдиве звичаю не знає. Лавр. 123. 3) Нрав. Ум. Звича́єк, звичає́чок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася. МУЕ. III. 160.