Словник української мови (1927)/збуяти
| ◀ збучавіти | Словник української мови З збуяти |
зваба ▶ |
|
*Збуя́ти, я́ю, єш, гл. Пойти в стебель (а не в колос). Тут жита сіяти не варто, бо як випаде дощове літо, то воно тобі збуяє геть і зерно буде заміркувате, таке, що хоч за вітром пусти. Крим.