Словник української мови (1927)/збувати
| ◀ збування | Словник української мови З збувати |
збуватися ▶ |
|
Збува́ти, ва́ю, єш, сов. в. збу́ти, збу́ду, деш, гл. 1) Сбывать, сбыть. Важко нам убогим своє добро збувати. МВ. II. 7. 2) Избавляться, избавиться от чего. Не збуду смутку, а ні вдень, ні вночі. Чуб. V. 358. 3) Не збува́ти. Всегда быть, всегда находиться, иметься. Чг. 27. Що нагаєчка, що дротяночка, із колочка не збуває. Чуб. V. 220. А в жінок не збуває до розмови: то дівування згадають, то се, то те, то про лиху долю не наговоряться. Св. Л. 5. Сьому не збувало на сльози. Св. Л. 110. На ро́зум не збува́ти (кому́). Быть умным. Людина добра і на розум йому не збувало. Св. Л. 129.