Словник української мови (1927)/збиватися
| ◀ збивати | Словник української мови З збиватися |
збивач ▶ |
|
Збива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зби́тися, зіб'ю́ся, б'єшся, гл. 1) Сбиваться, сбиться, скучиться, слепиться; собраться. Казав Хома: душа моя, де ти забарилась? У собачинім хвості та в ковтуни збилась. Ном. № 10973. На майдані збилось багацько народу. Стор. МПр. 50. Подме господь — і льодом стануть води, загуснувши, збиваються у камінь. К. Іов. 82. — на що. Собрать денег на что. Збився Пилип і на хату. Мир. Пов. I. 125. Ти на свою худобу тим часом збився б. Г. Барв. 179. 2) Быть сбиваемым, сбитым, сшибленным. Збий оту грушу з гілки. — Коли ж не збивається! Гринч. 3) Сбиваться, сбиться; спутаться, ошибиться. Ми збились того сліду, що їхали, та не знать де й опинились. Новомоск. у. (Залюбовск.). — з пантели́ку. Сбиться с толку. Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь, та з пантелику ти, так як другі, не збивсь. Г.-Арт. (О. 1861. III. 87). 4) Подниматься, подняться вверх. Знов зірвався, збився та й полетів. Федьк. III. 141. 5) Возмущаться, возмутиться, взволноваться. Чоловіка не маю, щоб, як зіб'ється вода, вкинув мене в купальню. Єв. І. V. 7. — бу́чі. Подняться шуму, крику, скандалу. Така буча збилася, що ледві розняли їх. МВ. II. 185.