Словник української мови (1927)/зарубувати
| ◀ зарубка | Словник української мови З зарубувати |
заружжа ▶ |
|
Зару́бувати, бую, єш, сов. в. заруба́ти, ба́ю, єш, гл. 1) Зарубливать, зарубить, убить рубящим орудием. Коня візьмуть і попружечку, тебе зарубають, мою душечку. Чуб. V. 95. 2) Делать, сделать зарубку, насечку. 3) — язи́к. О лошади: ранить язык травою. Шух. I. 211. 4) — себе́. Ограждаться, оградиться, защититься. Ой піду я в полонину та в зелену пущу, там я себе зарубаю, нікого не пущу. Шух. I. 203.