Словник української мови (1927)/запрягати

by Борис Грінченко

◀ запряганий

Словник української мови Борис Грінченко З запрягати

запрягатися ▶

Київ: Горно, 1927

Запряга́ти, га́ю, єш, сов. в. запрягти́, жу́, же́ш, гл. Запрягать, запрячь. Учений, а кобили не запряже. Ном. № 6058. Запріг коня вороного та й одвідав. Чуб. V. 661.