Словник української мови (1927)/заподіяти
| ◀ заподіти | Словник української мови З заподіяти |
запозавчора ▶ |
|
Заподі́яти, ді́ю, єш, гл. 1) Сделать, причинить. Ні, ні, господь не заподіє злого! К. Іов. 75. Вівця! Що вона кому заподіє? Мир. ХРВ. 41. — смерть собі́. Наложить на себя руки. Сам собі смерть заподію. Кв. Драм. 190. Смерть би собі заподіяв, як би гріха за те не було. Г. Барв. 209. 2) Поделать (колдовством). Це їй так було заподіяно.