Словник української мови (1927)/запобігати
| ◀ запнутий | Словник української мови З запобігати |
запобігливий ▶ |
|
Запобіга́ти, га́ю, єш, сов. в. запобі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) *чому́. Предупреждать, предупредить, предварять, предварить. 2) *кого́, чого́. Добывать, добыть, получить, достать; пользоваться чем. Неприступна панна сама запобігла Четвертинського. Стор. МПр. 70. Запобігай світа, поки служать літа. Ном. № 5931. Запобіг лиха. Ном. № 1834. Запобіжиш його як золота, а не збудеш як ворога. Г. Барв. 271. Чого ти хотіла, того й запобігла. Чуб. V. 826. 3) Заискивать, заискать. Менший перед більшим запобігає. Сами люде мене запобігали. Г. Барв. 175. — ла́ски. Приобретать, снискивать, снискать расположение. То голота п'яна, мужичії діти, що не хочуть у вельможних ласки запобігти. К. Досв. 28. Такої ласки можна і в цигана запобігти. Ном. № 4769. *4) — ко́ло чо́гось. Хлопотать, заботиться, стараться. Запобігають коло того хазяйства і в день, і в ночі. Крим.