Словник української мови (1927)/заплакати

by Борис Грінченко

◀ заплазуватися

Словник української мови Борис Грінченко З заплакати

заплакатися ▶

Київ: Горно, 1927

Запла́кати, чу, чеш, гл. 1) Заплакать. Заплач, дурню, по своїй голові. Ном. № 2374. Козак з біди не заплаче. Ном. № 776. 2) Заплакать что. Заплакала чорні очі, заплакала брови. Федьк. I. 50. 3) — кого́. Причитаньями и плачем как по мертвому уморить. Встречено у Г. Барвинок: Раз, так жартувавши, на вечерницях дівку заплакали. Жартували, жартували, а послі й кажуть: «Умри, Галю, ми по тобі голоситимем». Та з сміхом і лягла. Вони зложили їй руки… (і стали голосити). Далі дівчата вже й годі, стали її будити — не встає… а у їй і духу нема. Г. Барв. 57.