Словник української мови (1927)/закохати
| ◀ закохання | Словник української мови З закохати |
закохувати ▶ |
|
Зако́хувати, хую, єш, сов. в. закоха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Влюбляться, влюбиться, полюбить. І гостинців брать не хоче, не хоче й пана закохать. Шевч. 526. 2) = Вико́хувати, ви́кохати. Сім літ силки закохати, — мої двері вилупати. Гол. I. 153. Чи воно закохувано оті ліси, що вони такі хороші. Черниг. г.