Словник української мови (1927)/заклинати
| ◀ заклинання | Словник української мови З заклинати |
заклинатися ▶ |
|
Заклина́ти, на́ю, єш, сов. в. заклясти́, клену́, не́ш, гл. 1) Заклинать, заклясть. 2) Проклинать, проклясть. Заклинаю тебе богом, не муч мене. Єв. Мр. V. 7. Заклинаю тя іменем божим. МУЕ. III. 53. Десь ти мене, моя мати, в барвінку купала, купаючи заклинала, щоб долі не мала. Мет. Заклинала вона гроші ті… ось як. Гринч. II. 143. *3) — кому́. Заклиная запрещать. Вона закляла страшним способом своєму Мацеєві. Борд. *4) Произносить проклятие, ругаться, выругаться. Він хотів заклясти, але вдарив себе долонею по роті. Франко.