Словник української мови (1927)/заклекотати
| ◀ заклейнити | Словник української мови З заклекотати |
заклепати ▶ |
|
Заклекота́ти, чу́, чеш и заклекоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Заклокотать. Щоб твоя́ й путь заклекоті́ла! Ном. № 3695. Проклятие, равняющееся пожеланию смерти. 2) Об орле: закричать. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали. Чуб. V. 933. Заклекчи (орле) з-під хмари. Щог. Сл. 135. 3) Заговорить (о шумном говоре толпы). «Обділяй мерщій!» заклекотіла мертвецька громада. Кв. I. 259. Село закричало, заклекотало тисячою усяких голосів. Лев. Пов. 101.