Словник української мови (1927)/закидати
| ◀ закид | Словник української мови З закидати |
закидатися ▶ |
|
Закида́ти, да́ю, єш, сов. в. заки́нути, ну, неш, гл. 1) Забрасывать, забросить. Один дурень закине у воду сокиру, а десять розумних не витягнуть. Ном. № 6179. Закидай мати дрова! (у піч). Мет. 227. На Юрія сіна кинь, та й вилка закинь. Ном. № 440. Невід закидали й досі не піймали. Мет. 366. О. Мойсей притулився в однім кутку канапи, а о. Хведір розлігся в другому, закинувши голову на спинку канапи. Левиц. I. 134. 2) Забрасывать, забросить, класть, положить так, что потом не найдешь, потерять. Десь капосні діти закинули батіг: шукаю, шукаю — ніяк не знайду. Гринч. 3) Садить, посадить куда-либо: в яму, тюрьму и пр. Люде його (Карпа) аж на тиждень у пашенну яму закинули були. Хата, 143. Закинув старшина чоловіка в холодну. Гринч. Ой заливши його у кайдани, закидайте в темницю. К. С. 1882. III. 615. Закинули в далеку неволю. Шевч. 448. Ей, мірошники, закидайте собаки в хліви, бо жидівське військо йде. Гринч. II. 222. 4) Выпивать, выпить. Видно, часто він закидать буде, — не раз уже я його п'яним бачила. О. 1862. X. 4. То-же значит и заки́нути в го́лову. О. 1862. VIII. 13. 5) Заговаривать, заговорить, намекать, намекнуть. Шило-мотовило по-під небесами ходило, по-німецькі говорило, по-турецькі закидало. Ном. стр. 293, № 87. Так бо почервоніла, як я їй став закидати, що її полюбив. Кв. I. 22. Закида́ти на дога́д, — слова́. Намекать, намекнуть. Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Кв. I. 22. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. МВ. II. 80. 6) — на ко́го. Намечать, наметить в мыслях. Став дівки шукати. Вже на яку то він не думав? Зараз на чернігівську протопопівну закинув, та й сам злякавсь од нерівні. Кв. II. 53. — о́ком (куди́, на ко́го). Посматривать, посмотреть, взглядывать, взглянуть. Десь гарно жонатому, що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі женються. Кв. Драм. 185. І мати, бачу, на нас карим оком закидає. МВ. I. 129. — гадю́чку (на ко́го). Делать злостные намеки (на кого). Се так на мене закида гадючку, а я… наче мені не втямки. МВ. (К. С. 1902. X. 146). 7) Сов. в. заки́дати, даю, єш. а) Забрасывать, забросать. Ой не ходи ж, козаченьку, низом, бо закидаю доріженьку хмизом. Чуб. V. 389. Вони дивились на пишну картину тихого Дніпра, закиданого барками, байдаками і плотами. Левиц. Пов. 24. *б) Начать бросать.