Словник української мови (1927)/зажирати

by Борис Грінченко

◀ зажиракуватий

Словник української мови Борис Грінченко З зажирати

зажирливий ▶

Київ: Горно, 1927

Зажира́ти, ра́ю, єш, сов. в. заже́рти, жеру́, ре́ш, гл. 1) Есть, поесть. Хліб тиждень печений, та такий, що й зажерти не можна. Лебед. у. 2) Пожирать, пожрать, сожрать. Зажер усе, нічого не зіставив. К. Іов. 44. І жадав неситим духом увесь світ зажерти. К. Псал. 256. Неправда увесь світ зажерла. ЗОЮР. II. 102.