Словник української мови (1927)/заживати
| ◀ заживання | Словник української мови З заживати |
заживатися ▶ |
|
Зажива́ти́, ва́ю, єш, сов. в. зажи́ти, живу́, ве́ш, гл. 1) Употреблять, употребить, вкушать, вкусить. Будуть до тебе козаки заїзджати, будуть у тебе хліба-соли заживати. К. С. 1884. I. 36. Я горілки не заживаю. Черк. у. Зажиймо табаки. Чуб. V. 1146. Гей, гості, що єсть — заживайте. Гол. IV. 505. 2) Испытывать, испытать. Жила в батька не рік, не два, — не зажила добра. Гринч. III. 220. Роско́ші зажи́ти. Пожить в роскоши, богатстве. Гей, хто хоче роскоші зажити, — гей, нехай іде до двора служити. Чуб. V. 344. 3) Приобретать, приобрести; зарабатывать заработать в найме. Мізерний був, хтілось то копійки зажити. Драг. 83. Скільки це вже я в вас грошей зажила? Полт. г. Сла́ви зажи́ти. Приобрести известность, славу. Ой не знав козак, да не знав Супрун, да як слави зажити: ой зібрав військо славне запорожське та й пішов орду бити. Гринч. III. 585. Зажили вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки. Г. Барв. 333. 4) — вік. Жить, пожить на счет чужого века. Ти чужий вік заживаєш. Стор. I. 232. *5) Иметь привычку. А ви на річку купатися — не заживаєте? Крим.