Словник української мови (1927)/загусти
| ◀ загусати | Словник української мови З загусти |
загутати ▶ |
|
Загусти́, гуду́, де́ш, гл. 1) Загудеть. Під землею щось загуло страшно. ЗОЮР. II. 31. Загула Хортиця з Лугом: «чую, чую!» Шевч. 57. А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Рудч. Ск. I. 64. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. Шевч. 611. 2) Упасть с большой высоты (подразумевается: с гулом). Так з конем і загув у провалля. Гринч. Вообще куда-нибудь с силой, с гулом двинуться, броситься, напр., в сказке: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Мнж. 55. Була ложка, помело, та й те з дому загуло. Нп. Г. Барв. 288. Отсюда: Було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубях: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько. Мет. 11.