Словник української мови (1927)/заволікати

by Борис Грінченко

◀ заволікання

Словник української мови Борис Грінченко З заволікати

заволікатися ▶

Київ: Горно, 1927

Заволіка́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Сов. в. заволокти́, лочу́, чиш. Затягивать, затянуть; завлекать, завлечь. Мужик той послі заволік його в тросник. Рудч. Ск. I. 200. Е, чоловік! чорт заволік! Ном. № 2896. Я було піякам кажу: «Пийте, та його не заволікайте». Г. Барв. 290. 2) Сов. в. заволочи́ти, чу́, чиш. См. Заволо́чувати.