Словник української мови (1927)/забірати
| ◀ забір | Словник української мови З забірати |
забіратися ▶ |
|
Забіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. забра́ти, беру́, ре́ш, гл. Забирать, брать, забрать, захватывать, захватить, уносить, унести. Король війну замишляє, дівки, жінки зоставляє, самих хлопців забірає. Мог. 147. Нехай кріваве забірає. Ном. № 13677. Забірай турка! бий турка! ЗОЮР. I. 6. Він же мене підмовляє і з собою забірає. Лавр. 70. Всього світу не забереш. Ном. № 4851. — в нево́лю. Брать в плен. — в москалі́. Брать в солдаты. Лавр. 124. Хлопців в москалі забрали. Шевч. 662. — си́лу. Приобретать значение, влияние. Таку силу забрали запорожці. Стор. М. Пр. 43. 2) Перегораживать, перегородить стеною. *— за живе́. Задеть больное место, за живое. Сл. Нік.