Словник української мови (1927)/з'їздити
| ◀ з'їздини | Словник української мови З з'їздити |
з'їздитися ▶ |
|
З'їздити, джу, диш, гл. 1) Из'ездить. З'їздили ми Польщу і всю Україну. Шевч. 221. 2) Заездить, утомить ездой. З'їздив коника, з'їздив другого. Гол. I. 383. 3) Ударить. З'їздив добре по губах. Котл. Ен. V. 67.
З'їзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. з'їхати, з'їду, деш, гл. 1) С'езжать, с'ехать, выезжать, выехать. Инколи трапиться гора, так з неї знов з'їдеш на рівне. Ком. I. 7. 2) Уезжать, уехать. Пани під той час з'їхали у гостину кудись на чужу сторону. МВ. (О. 1862. I. 97). З'їду я од вас, мамо. Мнж. 38. 3) З'їхати з глу́зду. Рехнуться. Скажений, ти з глузду з'їхав! Шевч. 300. 4) З'їхати ні на́ що. Разориться, обеднеть. Ном. № 1850.