Словник української мови (1927)/журливий
| ◀ журкіт | Словник української мови Ж журливий |
журливість ▶ |
|
Журли́вий, а, е. 1) Склонный к печали, часто грустящий. Я собі вдалася журлива, а Параска ніколи не зажуриться, все регочеться. Славяносерб. у. 2) Печальный, грустный. А Настя йде біла як хустка, ні журлива, ні весела, — от мов з каменю. МВ. II. 52. 3) Заботливый, постоянно заботящийся. Гей не журливая та не клопотливая бурлацькая голова! Куди гляну, подивлюся: все чужая чужина. Канев. у.