Словник української мови (1927)/жаль
| ◀ жалуватися | Словник української мови Ж жаль |
жалько ▶ |
|
I. Жаль, лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль-туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. I. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Нп. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жа́лю́ завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849). 96. Ой, Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, сострадание, сожаление. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. I. 203. *Жалю́ гі́дний. Достойный сожаления. Сл. Нік. Жаль бере́, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожаление. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. I. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. I. 68. *Жаль на (до) ко́го, чо́го. Обида на кого, на что. Не жаль на злого: коло нього і слава сторожем стоїть; а жаль на доброго, такого, що й славу вміє одурить. Шевч. Тоді був ще у мене свіжий жаль до світа, ще не переборена злість до долі. Борд. Марта чула жаль до Антона. Коцюб. Жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоит жалеть. Ном. Ум. Жальо́к. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. I. 295.
II. Жаль, нар. Жаль, жалко. Жаль багатому корабля, а бідному кошеля. Ном. № 4716. Ой не так мені жаль за півста кіньми, ой як мені жаль за моїм конем. Чуб. III. 289. Жаль його та й на його, що таке погане діло вчинив. *Херс.