Словник української мови (1927)/діставати
| ◀ дісний | Словник української мови Д діставати |
діставатися ▶ |
|
Дістава́ти, таю́, є́ш, сов. в. діста́ти, та́ну, неш, гл. Доставать, достать, добывать, добыть. Найшла відьму і трути дістала. Шевч. 22. Не дістане він язика. Ном. № 6547. Ой перестань до мене ходити! — Ой не перестану, доки не дістану білих рук, чорних брів, дівочого стану. Каменец. у. 2) Получать, приобретать. *Він дістав горя та лежить, а нам клопіт. А. Вержб. Катер. Діста́ти жі́нку. Взять жену. Дістав собі добру жінку. Камен. у. Діста́ти в лице́. Получить удар по лицу. Сьогоднє йому і не наводи таки нічо, бо можеш ще й в лице дістати. Федьк. Пов. *Діста́ти в шку́ру. Отведать побоев. Сл. Нік. *Діста́ти в спадщину. Унаследовать. Сл. Нік. *Діста́ти в ру́ку, в ла́пу. а) Получить удар линейкой по руке. б) Получить взятку. Діста́ти ла́ски. Приобресть, найти расположение, милость. Сеї ласки я і в жида дістану. Ном. № 4768. Такої ласки дістану і в Параски. Ном. № 4770.