Словник української мови (1927)/дядько
◀ дядьків | Словник української мови Д дядько |
дядьо ▶ |
|
Дя́дько, ка, м. 1) Дядя. 2) Человек средних лет. Из уважения украинцы называют так всякого старшего себя летами. Чуб. VII. 355. Не впадає москаля дядьком звати. Ном. № 850. 3) — соба́чий. Волк. Як собаки гавкають! Чи не пробірається до овець собачий дядько? О. 1861. V. 71. 4) Дя́дька накла́сти. Перепутать основу во время снования. А я слухаю, що вона балака, та й наклала дядька. Оксана в мене сьогодні снувала, так аж двох дядьків наклала. Одного ж я змотала, а другий зостався. За дядьків ткачі лають, як направляють полотно. Черниг. у. Ум. Дя́дечко. Охріме дядечку! будь ласкав схаменись! Хата. 54. Що ж мені, дядечку, по тіх грошах? МВ. I. 107.