Словник української мови (1927)/душогубець
| ◀ душогуб | Словник української мови Д душогубець |
душогубка ▶ |
|
Душогу́бець, бця, м. Душегубец, убийца. Твій рід хороший і величний не плодив ні злодіїв, ні душогубців. МВ. I. 27. Перш було як який грішний попаде сюди, так і то навдивовижу; та й то бували все то душогубці, то харцизяки. Кв. II. 187. Той був душогубець. Єв. І. VIII. 44.