Словник української мови (1927)/дуля
| ◀ дульковатий | Словник української мови Д дуля |
дум ▶ |
|
Ду́ля, лі, ж. 1) Порода груш. 2) Кукиш, шиш. Ти думаєш, дурню, що я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Чуб. V. 1114. *Ду́лю з'їсти, ду́лю з'їси́. Получить шиш, шиш получишь. От тобі й таранька, от тобі й чабачок — дулю з'їси! Тобіл. Ум. Ду́лька, ду́лечка. Грин. III. 224. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Лавр. 133. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки. Мет. 12.