Словник української мови (1927)/дукат
◀ дукарь | Словник української мови Д дукат |
дукач ▶ |
|
Дука́т, та, м. 1) Червонец. От тобі сто дукатів. Рудч. Ск. II. 202. Набив дукатами гаман. К. МБ. III. 241. Як доживе було которий запорожець до великої старости, що воювати більш не здужає, то наб'є черес дукатами… да іде в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84. 2) Жетон или монета, носимая женщинами на шее. Гол. Од. 22.