Словник української мови (1927)/дубець
| ◀ дубельтівка | Словник української мови Д дубець |
дубило ▶ |
|
Дубе́ць, бця́, м. 1) Молодой дуб. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молодцем. Грин. III. 168. 2) Прут, палочка. Треба назламувать дубців з усякого дерева. Грин. I. 180. Поэтому также розга. Не дубцем, так лозиною. Ном. Треба його дубцем бить. Грин. III. 553. Ум. Ду́бчик, ду́бчичок.