Словник української мови (1927)/друг
| ◀ друбушки | Словник української мови Д друг |
другак ▶ |
|
Друг, га, мн. дру́зі (*дру́ги. Лепкий), м. 1) Друг. Без вірного друга великая туга. Ном. №9021. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. К. Досв. 28. Разом, друзі! крикнув Карпо. Левиц. Пов. 350. Не так тії сто братів, як сто друзів. Ном. Рече Христос до Івана, свого друга. Чуб. III. 21. 2) Муж (в песнях) Ой пійду я, не берегом — лугом: чи не зострінуся з несуженим другом. Мет. 94. Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (Свад. песня о новобрачных). Мет. 184. Ум. Дружо́к. Чуб. V. 1004.