Словник української мови (1927)/дражнити
| ◀ дражливий | Словник української мови Д дражнити |
дражнитися ▶ |
|
Дражни́ти, ню́, ниш, гл. 1) Дразнить, сердить. Пусти мене, моя мати, на юлиці погуляти; пусти мене, моя мати, я не забарюся, тілько хлопців подражню да й назад вернуся. Мет. 302. Собак дражнили на дворах. Котл. Ен. 2) Прозывать, называть. Пішли ми вп'ять по сліду і як раз у се село зайшли, як його дражнять, — не знаємо. Шевч. 288. *Моє прізвище — Кравченко, а то тільки по-вулишному Макухою дражнять. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.