Словник української мови (1927)/доскочити
| ◀ доскочистий | Словник української мови Д доскочити |
доскочний ▶ |
|
Доско́чити, чу, чиш, гл. 1) Подпрыгнуть до, допрыгнуть. Не доскочиш, бо дуже високо. Доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому терему). Грин. I. 171. 2) Дойти, достигнуть. По чарці, по другій, та так може й до десятка, чи й лучче, доскочило. Грин. II. 179. 3) Достать, приобресть, взять в добычу. Оттоді то й Черевань доскочив собі несчисленного скарбу. К. ЧР. 4. Добре, кажуть, що шовкові брови удались, хода павлина да вид королівський, — дак і козака доскочила. Осн. 1862. VIII. Вовка… живцем доскочили. К. ДС. 7. Свого одбіг, чужого не доскочив. Г. Барв. 92.