Словник української мови (1927)/доручати
| ◀ дорубуватися | Словник української мови Д доручати |
доручення ▶ |
|
Доруча́ти, ча́ю, єш, сов. в. доручи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Поручать, поручить. *Доручаю тебе, серденятко моє, та й єдиному богу. Нп. *2) Вручать, вручить, отдать в руки. А тепер, коли б доручити (листа), тоді хай діється, що хоче, — він своє діло зробив. Лепкий.