Словник української мови (1927)/доправити
◀ доправди | Словник української мови Д доправити |
доправляти ▶ |
|
Доправля́ти, ля́ю, єш, сов. в. допра́вити, влю, виш, гл. 1) Дослуживать, дослужить церковную службу. Піп доправив службу. 2) Допра́вити довг. Взыскать долг. 3) Доводить, довести. Одведи отцих людей та гляди мені, прямо доправ до красної дівиці — ясної зірниці. Мнж. 19. *4) Доканчивать, окончить. Приходила підпила та приносила не раз ще й у плящині горілки й решту доправляла в своїй хаті. Борд. *5) Довзыскивать, довзыскать. Сл. Правн. М.