Словник української мови (1927)/докінчати
| ◀ докінчання | Словник української мови Д докінчати |
докінчити ▶ |
|
Докінча́ти, ча́ю, єш, гл. = Докінчи́ти. Чи мені по тобі сумом сумувати, чи твою роботу взяти докінчати? Докінчаю, брате, не загину марне! К. Досв. 137. А докінчав бог дня сьомого діло своє, що зробив. К. Св. П. 1 кн. М. II. 2.