Словник української мови (1927)/док
| ◀ дойчити | Словник української мови Д док |
докажчик ▶ |
|
До́ки и док, нар. 1) Доколе, до каких пор. Доки тобі пустувати? Доки буду мучить душу і серцем боліти? Шевч. 2) Пока. Доти лях мутив, доки не наївся. Ном. Доти-м я тебе вірно кохала, доки-м нещирість твою дознала. Чуб. V. 386. До́ки те́плий. До полусмерти (бить). (Бив) доки теплий. Св. Л. 161. Не до́ки. Не без конца же. «Пора б уже їх в хату звати», — сказав я старостам своїм, — «та молодих за стіл сажати, — не доки тут стояти їм!» Добре було нашим батькам на Вкраїні жити, док не знали наші батьки панщини робити. Гол. I. 20.