Словник української мови (1927)/довільно

by Борис Грінченко

◀ довільній

Словник української мови Борис Грінченко Д довільно

довінчати ▶

Київ: Горно, 1927

Дові́льно, нар. 1) Всем доступно для пользования. 2) В достаточном количестве. Тут таки й на землю довільніш, та й хлопцям буде кращий заробіток. КС. 1885. VI. 345. 3) Произвольно. Він поводиться собі довільно, — як заманеться йому. Берд. у.