Словник української мови (1927)/добуванка
| ◀ добуваний | Словник української мови Д добуванка |
добування ▶ |
|
Добува́нка, ки, ж. = Добува́ння. 1) «А як твоя, сину, добуванка в батька?» — Еге, ляща по потилиці дав. Черном. 2) Та не легка й добуванка. Двадцять літ служив-проклинав, а ся п'ятолітня добуванка, так гірша од пекла здається. Черном.