Словник української мови (1927)/добрити
| ◀ добрина | Словник української мови Д добрити |
добритися ▶ |
|
Добри́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Задабривать. А вона вже і всміхається до його і стравою що найкращою його добрить, так ні! сидить, насупившись, мов той сич. Змиев. у. 2) Хвалить. Тільки й добрить, що той світ, ніби вже в сьому світові нема ні добра, ні краси. МВ. I. 44. 3) Удобрять. Ні вже, коли ґрунт пісковатий, то хоч чим, мовляв, добри, а хліба не їстимеш. Змиев. у.